Політична діяльність

Будівля готелю «Версаль», у якій жив І. Я. Франко в 1909 році. Одеса, Грецька вулиця, 42/5

1888 року Франко деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. 1890 року за підтримки Михайла ДрагомановаФранко став співзасновником Русько-Української Радикальної Партії (РУРП, її перший голова до 1898), підготував для неї програму, разом з Михайлом Павликом видавав півмісячник«Народ» (1890–1895). У 1895-му, 1897-му і 1898-му роках Радикальна Партія висувала Франка на посла віденського парламенту й Галицького сейму (від Тернопільщини), але — через виборчі маніпуляції адміністрації, провокації ідеологічних та політичних супротивників — без успіху. 1899 року через кризу в РУРП почалась криза, Франко спільно з народовцями заснував Національно-демократичну партію, з якою співпрацював до 1904 року, після чого полишив активну участь у політичному житті.

На громадсько-політичному відтинку Франко довгі роки співпрацював з Михайлом Драгомановим, цінуючи в ньому «европейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм, у питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди Михайла Драгоманова», 1906)

Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»